Слобідка-Красилівська

19 березня, в День святого  Йосипа, село   Слобідка-Красилівська відзначає    520 років з часу першої писемної згадки.

         Перша згадка про село знаходиться в архівних документах, що відносяться до літопису роду Острозьких і датується 1501 роком. Там вказано, що «неподалік від Красилова, на порослому лісом пагорбі, є «райський куточок», потопає він в яблуневому цвіті…». Далі зазначено, що нараховувалося там чотири господарства, населення розмовляло польською мовою, займалось землеробством.

Довгий час село не мало назви, а в історичних документах значилося, як Красилівський хутір. Здавна й до нинішнього часу це єдине поселення в районі, де переважна більшість населення – польської національності.

Згодом в історичних документах воно згадується як «вольне біля Красилова» (від слова wola – свобода). За якийсь час жителів села стали називати «слобожанами», дещо пізніше – «Слобода біля Красилова».

Землі, де в давнину було розташоване село Слобідка Красилівська,  належали роду князів Острозьких.

У кінці ХУІІІ – на початку ХІХ ст. у даній місцевості збільшується кількість польського населення, особливо у Слободі. Вони займаються сільським господарство, садівництво; у цей час починають формуватися звичаї та культура польського населення, які дещо відрізнялися від тих, що були в сусідніх поселеннях.

Після спустошливих набігів татар   1595 року хутір був цілковито  знищений. Згодом в цій місцині знову оселяються люди і поселення починає відроджуватися.

У 1620 році Красилів і поселення переходить до князів Заславських. Під час воєнних дій 1648-1649 років поляки  поселення зазнають жорстоких репресій з боку селян сусідніх сіл та козаків.

У 1651 році жителі слободи пережили масовий голод. Воно майже повністю занепало.

У 1714 році на території Слобідки на постої знаходилась частина залоги польських жовнірів.

З початку 20-х років   XYIII ст. починається період відродження Красилова і Слободи.  Тоді поселення  належало  князеві Сангушко,  а згодом - Сапєзі.

За час панування Маньковських у 90-х роках ХІХ ст. у селі було побудовано два глиновальковані приміщення, у яких розмістили дитячий сиротинець та школу, де було лише 4 класи. Навчання велося польською мовою. Дані установи утримувались на кошти родини Маньковських. Також було побудовано фільварок, де згодом тримали волів та коней; клуню для зберігання кормів для худоби; кузню та будинок для управляючого.

Під час Першої світової війни життя селян було надзвичайно важким. І хоча слободецьких поляків на фронт не мобілізовували, та було створено робітничу бригаду, яка перевозила військові вантажі, ремонтувала шляхи та мости, розбирала руїни. Також жителів села залучали до будівництва оборонних споруд.

В 1919 р. м. Красилів зайняли більшовицькі війська, які не обминули й Слобідку-Красилівську. Населенню оголосили про нові податки та закони.

Коли тимчасово витіснили більшовиків, і в квітні 1920 р. знову прийшли польські війська, село не постраждало. У листопаді 1920 року в м.Красилів вступили війська червоної армії й тут на довгі роки встановилась радянська влада.

На початку 30-х років минулого століття почалася колективізація. Незважаючи на залякування з боку влади, селяни не вступали до колгоспу, хоча за цей час у селян було забрано плуги, культиватори, млинки, віялки, молотарки.

Згодом розпочався процес «українізації» села. Селян примушували вивчати українську мову. Польську школу, яка діяла до цього часу, ліквідували, натомість відкрили чотирирічку з українською мовою навчання. (У 1935 році школа стала семирічною). В будинку, де проживала виселена сім’я Яновських, відкрили дитячі ясла, а згодом сільський клуб, при якому організували кімнату-читальню. У 1931 р. було створено невелике колективне господарство – артіль. Не обійшов Слобідки Красилівської голодомор 1932-1933 років. У селі діяла група активістів, яка забирала в людей все, що було вирощене у полі та на городі. В роки голодомору населення села споживало цвіт акації, пекли млинці з листя липи, їли горобців, збирали гнилу картоплю…

Надзвичайно важким був для села період жорстоких репресій у 1935-1937 роках, коли владою було сфабриковано справу про «польську організацію», яка носила антирадянський та націоналістичний характер. З села репресували 63 особи.

До початку Другої світової війни поляків села не мобілізовували до лав Червоної армії. У квітні 1941 р., з числа мешканців села, було організовано робітничий батальйон до якого входили сини «куркулів» і «ворогів народу». Цих людей відправили до Нового Самбора на будівництво аеродрому.

На початку липня 1941 року район було окуповано німецькими нацистами. В лютому 1942р. – на примусові роботи до Німеччини та Австрії  з села було  вивезено 40 чоловік.

9 березня 1944 року село було звільнено. На фронтах Другої світової загинуло 44 жителі села.

Після війни у селі почав відроджуватись колгосп. Його головою в ті часи була Шипельська Б.М. В 1954 р., дане господарство увійшло до складу колгоспу «Правда» й було у його складі аж до кінця 90-х рр. (до часів реорганізації даного господарства).

У Слобідці Красилівській є чималі поклади глини. У 50-60-х рр. XX ст. розпочалася їх розробка. Було відкрито кар’єр і споруджено цегельний завод потужністю 10-20 млн. штук цегли на рік. Цегельня була дочірнім підприємством ПМК-36. У 90-х рр. підприємство було реорганізовано, а з 2003 року це – приватне підприємство з виробітку та продажу готової цегли.

На початку 70-х років минулого століття в селі відкрито пам’ятник воїнам-односельчанам, які загинули в роки Другої світової війни.

Наприкінці 80-х рр. на балансі сільської ради знаходилась хатина, яку відремонтували, провели реконструкцію приміщень і згодом розмістили там ФАП та сільську бібліотеку. У 70-х було також було побудовано приміщення початкової школи. Учні старших класів навчалися у будинку колишнього сиротинця, збудованого Емериком Маньковським. В іншій будівлі, яку також побудовано за часів панування Маньковських, розмістили дитячі ясла, які діяли до 80-х років.

Важко село переживало часи перебудови та становлення України, як незалежної держави. Люди виживали практично лише за рахунок обробітку землі та ведення підсобного господарства. Згодом більшість чоловічого населення села почала їздити на роботу за кордон. З часом відновилась робота промислових підприємств міста, де також працювали жителі села. Життя у селі почало налагоджуватись. Молодь села навчається у різних навчальних закладах України.

На прохання громади села у 1995 році сільською радою було виділено земельну ділянку під будівництво храму, яке закінчилося у 2000 році. Перша служба Божа у каплиці  «Святого Йосипа» була відправлена у Різдвяну ніч 2000 року. На престольне свято, 19 березня 2001 року храм освятив єпископ Кам’янець-Подільської єпархії Леон Дубравський.

Римо-католицький храм діючий, при ньому проводяться уроки релігії для дітей та молоді, щонеділі та у святкові дні відправляються Служби Божі, діє дитячий хор.

В січні 2021 року село увійшло в Красилівську міську територіальну громаду.